Мамаева Наталія Валентинівна – мама студентки першого курсу Прешівського університету – Юлії Мамаевої

Мамаева Наталія Валентинівна – мама студентки першого курсу Прешівського університету – Юлії Мамаевої

Доброго дня!
Вирішила поділитися своїм досвідом, і враженнями, адже розумію, вірніше, з досвіду пам’ятаю як складно обрати свій «перший крок» після школи.
Ми всією родиною досить довго вагались, стосовно ВНЗ. Донька мріяла про Європу, а ми вважали що це доступно лиш для надзвичайно заможних людей. То ж мову ніяку ми не вчили, а «покірно здавали» ЗНО.
На початку червня, від друзів дізнались про освіту в Словаччині БЕЗКОШТОВНО. Подиву не було меж, але ж і не було знань словацької мови… Та виявилося, що є курси в Словаччині (ми проходили в м. Банська Бистриця), приблизно три тижні. Оформлення документів пройшло досить швидко і без проблем.
В кінці серпня були вступні іспити і співбесіда. Звичайно хвилювались, адже наші однокласники вже в липні-серпні,були зараховані до ВНЗ, а ми ще навіть іспити не здавали…
Хочу відмітити, що не на всі спеціальності є екзамени, існують навіть такі напрямки що приймають без іспитів, це лиш залежить від престижу спеціальності.
28 серпня ми успішно склали іспити, і на наступний день донька була зарахована до Прешівського університету, на спеціальність «менеджмент».
Під час першого місяця навчання студенти повинні були вибрати одну спеціалізацію – з трьох запропонованих вузом – «менеджмент в торгівлі», «менеджмент в туризмі» та «HR менджмент та підбір персоналу». Ми зупинилися на підборі персоналу.

М. Прешов, знаходиться в декількох годинах їзди від м. Ужгород, що досить таки зручно, і досить близько від м. Кошице (20-30 хв. їзди на автобусі або потязі). Тут навчається досить багато студентів з України. Словаки люблять українців, досить щиро та тепло відносяться до нас.
Незважаючи на невеличке місто, тут є український театр, український дитсадок, є навіть українська школа, де словацькі діти вивчають з першого класу українську мову.
Студенти мають гуртожиток, який коштує 135 євро за три місяці. Нічого особливого, про те ці невеликі кімнати обладнані всім необхідним. На поверсі є кухня, з електричною плитою. Також є кімната де стоять пральні машини. Стосовно харчування, також без проблем, по студентському квитку, можна по особливій ціні (1.95 євро) купити талон сумою в три євро, і за ці талони можна харчуватися в багатьох їдальнях та деяких піцеріях по всьому місту. Дуже мене як маму тішить, що діти можуть по цих талонах і вечеряти, і навіть брати обіди на винос у судках. Готують зі слів доньки досить добре (а вона ще та привереда в їді), порції великі і різноманітні.
В гуртожитку проживають разом і словаки і українці, і інші європейці, що приїхали по програмі обміну «Ерасмус» (до речі в нашому Вузі, ця програма також успішно діє) Діти дружньо налаштовані, і спілкуються радо між собою. Цьому також сприяє політика ВНЗ, адже досить часто проводяться фестивалі, посвяти, всілякі свята (в мене таке враження що ректорат дуже старається розважити своїх студентів).
Поряд з нашим Вузом є футбольне поле,стадіон,спортивний комплекс з катком , басейн. Донька відвідувала зайняття з фітнесу. Більшість послуг безкоштовна, або за символічну ціну, так що займатися є чим.
Стосовно навчання враження, що дуже студентів не загружають. Є педагоги які дуже дружелюбно відносяться до наших студенів, є більш суворі… Дітей ніхто не змушує навчатися, але, якщо не здаси іспит з трьох спроб – не зарахують предмет. Тож вони самі себе дисциплінують, бо розуміють що тут взятка не пройде. Якщо в цьому році не здав предмет, його можна вивчати в наступному, і знову три спроби. Мова з категорії слов’янських, багато подібних слів, в побуті досить легко, ну а під час навчання відшліфовується.

Ще одним плюсом є картка «айсік» , що дає змогу безперешкодно подорожувати по Європі. Донька вже відвідала декілька раз Братиславу, провела вихідні в Празі
(дорога коштувала копійки і хостел 20 євро) Так що є можливість подивитися світ навіть з невеликим бюджетом. Діти яким вже є 18 знаходять собі почасову роботу. І багато з них навіть влітку залишаються щоб заробити собі копійку.

Я дуже дякую Наталії Вікторівні, та всім працівникам «Аверс», за їхню допомогу, за якісну роботу, за підтримку, і за те, що мрії наших дітей здійснюються!